Новий рік, що це таке? (роздуми "після свята" білоруською мовою)

Блоґ: Тодар Лахвіч

Не знікае адчуванне, што Новы год больш не свята.
Раней яго чакалі, асабліва ў дзяцінстве. Але дарослыя, я бачыў, таксама былі шчаслівымі.
А тут: нейкі стол, келіх а 12 і… УСЁ.
Мабыць — сапраўды штучнае свята, якое стварылі падчас спробаў пазбавіць традыцый, стварыць новы свет? Так, калі мы былі малымі Новы год быў адзіным афіцыйным непалітазаваным святам на дзяржаўным узроўні. Большасць яшчэ памятала Каляды, Вялікдзень, так ці інакш святкавала, але з большасці напаўшэптам-напаўрэчытатывам) Савецкія святы ў асноўным таксама святкаваліся фармальна. Народ яшчэ не прызвычаіўся
А тут Новы год, і не важна, што па сутнасці ім падмянялі Каляды, а дзед Мароз — зроблены замест св. Мікалая Усё-роўна гэта было блізка да казкі, да веры. Таго, чаго так не хапала.
А па-другое. Гэта ж было свята ДЭФІЦЫТУ! Новы год даваў магчымасць пачаставаць дэфіцыт. Да яго рыхтаваліся, назапашвалі сервелат, шпроты, цукеркі, мандарыны, нават майянез і гарошак для салаты)))). Навагодні стол — гэта свята неядомага за год дэфіцыту). Як усё было смачна, а потым яшчэ і даядалі колькі дзён.
А яшчэ канцэрт, фільмы (теж было мала ў той час!). А напрыканцы наогул напаўзабароненыя «Артысты замежнай эстрады»!!! Таксама пачастунак ўжо духоўнага дэфіцыту!
Мабыць таму так чакалі?
А зараз усё гэта ёсць. Штодня. Да і святы традыцыяныя павярнуліся))) Дзякуй Богу гэта маем.
Мабыць і не патрэбна свята Новага года?

17 коментарів

Я вважаю, що Новий рік потрібен. Може, його повернути назад, десь на березень — на 22 березня, коли день починає ставати більшим за ніч? І святкувати в народному стилі.
А стосовно «радянськості» новорічного свята: до Нового року припасували і ялинку (різдвяну), і подарунки (від Миколая). До речі, Миколай дає подарунки за те, що дитина весь рік добре себе вела. А Дід Мороз — тільки за те, що стала на стільчик і розказала «віршик» (подарунок за екстенсивний розвиток, за тут-і-тепер). Справді, дуже штучне свято, компіляція. Створення радянської релігії.
І чомусь люди далі продовжують вірити в салюти, олів’є, новорічне привітання «президента»…
Дивні якісь люди.

Мені дуже подобається ідея що до повернення свята десь на 22 березня.
Це буде гарно)))
Люблю весну а ще більше літо!
А люди вірилі тому що не мали іншої віри…
Дивно, що багато людей веріць зараз… Ну мабуть ще не пробудилися із радянської сплячкі)

я теж за весняний Новий Рік) це ж якраз все розтає, виходить зі сплячки, прокидаться…
справжній новий рік, нове життя…

Пропоную зустрітися і відсвяткувати )) десь 22 березня.

22 березня — сорок святих і день народження моєї єдиної сестри, але можна організувати і тристороннє свято )))

як каже мій тато, «а де ті 40 святих ходили, коли було всіх святих?»
та то вже можна якось вирішити:)

!!!!!))))

Астрономічний Новий рік припадає на точку Зимового Коловороту 21 або 22 грудня (залежно від року). Відзначення Нового року в грудні притаманне більшості традицій і, зокрема, перегукується з християнством (25 грудня як третій день Зимового Сонцестояння, після якого Сонце починає видимо підійматись над горизонтом із дня на день). Відзначення Нового року весною (Великдень у православній традиції) є пізнішим явищем, однак і воно прив'язане до солярного циклу — тільки до «видимої» його частини, що, однак, не знімає важливості народження Сонця в грудні. У добовому циклі ці точки співвідносяться як північ і світанок — зверніть увагу, зокрема, на символізм народження Христа між 24 і 25 грудня (в деяких гностичних текстах — у печері, тобто в безодні метафізичної Ночі), а також на характерній акцентуації точки півночі в доповнюючому протиставленні до «великого полудня» у Фрідріха Ніцше. Символи не зникають — тільки змінюють обриси. Радянська міфологія, в деякому сенсі, не менш сакральна за формою, аніж може видаватись на перший погляд. Єдине, що це форма, позбавлена змісту — принаймні, для більшості.

я так кайфанула, прочитавши білоруською текст. Чесно, змогла би щось коментувати по темі, але не хочу. ПРОСТО РОЗКІШНО ЗВУЧИТЬ ВАША МОВА. Спасибі за казкові відчуття!!!

це точно!!! дуже м'яка мова)))

А мені здається, якщо перенести новий рік на весну, то розірвуться останні асоціації і спогади… А пухнастий сніг за вікном? А морозне повітря? А погратися в сніжки, імітуючи салют )))) Так, цього і зимою іноді не вистачає, але завжди жевріє надія, що вже цього року 31 грудня точно сніг випаде! )

а я ніколи не любив зиму зі снігом, ковзанами, сніжками))). Завжди любив сонце, море, спеку…
А тепер, коли годину після Нового року відгрібав машину від снігу, щоб виїхати зі стоянки… НІІІІІ
Чи не краще весна)))
Але якщо серйозно — головне відчуття свята — це в душі. Якщо його немає, ніхто не подарує вам його наказам або радою)

для асоціацій зі снігом у нас залишається РІЗДВО!

згоден на 100 відсотків! РІЗДВО залишається!
і навіть у двох календарях! та яшчє Йордан (теж в двох!): тоді й поринати в крижане джерела можна!)
Тому для асоціаціі все є. І Новий Рік, коли казати про свята, майже не потрібний)))
Принаймні для мене)))

У відзначенні початку нового року взимку є, як на мене, ще одна рація. Початок нового року — це не тільки початок нового, але воднораз і кінець попереднього циклу. Цей цикл з очевидністю завершується наприкінці осені — на початку зими. Саме тоді — попервах імпліцитно, латентно — починає визрівати новий цикл. Січень і лютий — це перша (внутрішня) фаза нового циклу, що тільки готується оприявнити (явити) себе назовні. Відтак, весна — це власне його явлення, його розгорнення, його зростання й употужнення, а не початок.

Між іншим, аналогічним чином визначається початок нової доби (а за розхожим виразом, нового дня) — о 12-й ночі, а не, скажімо, о 4-й ранку, коли власне з'являються перші ознаки дня — заграва.

… Найнижчу фазу економічного циклу — фазу депресії — характеризує формування умов для пожвавлення ділових відносин і поступове відновлення розірваних господарських зв’язків… )))))
Згадалося раптом )))
Це я, власне, до того, що навіть економічна теорія підтверджує обгрунтованість святкування нового року взимку ))))))
Але я погоджуюся з паном Тодаром: головне відчуття свята — в душі.

Все правильно, з цим важко не погодитись. Цілком переконливі й міркування пана Тодара про надлишок матеріальних та духовних «яств», що не дає змогу відчути їхній винятковий смак на святі, як це було раніше. Голод, сказав хтось з великих, — найліпша приправа до страви. Коли ти їсиш дефіцитні харчі чи не щодня, їхня наявність на святковому столі вже не додає святковості.

Втім, як на мене, означений погляд можна суттєво розширити, бо даний момент є одним із аспектів ширшої причини, з якої свято перестає бути святом.

Первісно (в т. зв. примітивних суспільствах) свята (відгомоном яких є карнавал у Бразилії) відігравали роль, сказати б, «перезавантаження світу». Свято символізувало метафізичний початок світу, отже, щоб народитися, світ мав знову впасти у хаос. Свято, власне, й становило відтворення первісного хаосу. Якщо 360 днів на рік в спільноті підтримувався лад, суворий порядок в організації життя, строго розмежовувалися сакральна й профанна сфери тощо, то на ці кілька святкових днів спільнота занурювалась у хаос, зникали всілякі обмеження; світ, а отже, й люди діставали розрядки.

На думку деяких етнологів, в сучасному світі (беремо кілька тисячоліть) цю функцію перебрала на себе війна (недарма всі злочини, скоєні у військовий час, «забуваються» у час мирний; Нюрнберзький процес був першим в історії процесом, що засудив злочини, скоєні під час війни, але тим означив і кінець війнам «без правил»). Понад те, й самі війни останнім часом стають дедалі рідшими.

Відтак, як на мене, якщо дивитись на сучасне життя (тепер маю на увазі останнє сторіччя), доречно казати про те, що свято у певному сенсі розтяглося на круглий рік. Сучасна людина не надто переймається якимсь ладом, її життя вже не регламентується інститутами церкви, родини тощо. Посутньо усе її життя є тією чи іншою мірою хаотичним, є перманентним (хоча, відповідно, й блідим, безнадійно екстенсивним, неінтенсивним) святом. Відтак, і саме свято втрачає свою екстатичність, не переживається як щось виняткове.

Сюди ж треба додати й втрату символів. Символізм свята вихолощений, спрофанований, а отже, майже нічого не дає душі для відчуття «святковості». Разючу символічну бідність, «голість», беззмістовність «нового року» я, як мешканець сходу, з очевидністю відчув, уперше взявши участь у святкуванні різдва на західній Україні. Те святкування справді наповнювало, виповнювало душу змістом, відчував, як душа — не розум — виповнюється теплом. Це не може дати жоден порожній «новорічний вогник» чи «запах мандарин».

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте