!!! правільна зазначана!
Знайсці можна, гэта праўда, але ва Украіне ( і на Беларусі теж) — гэта не сімвал, а проста прыклад… Тое, чаго не павінна быць.
А ментальнасць, дзякуй Богу — сапраўды іншая. Зусім іншая. І духоўнасць таксама іншая, яна ёсць… нават калі і знікаюць вёскі…
Але людзі застаюцца і яны іншыя.
Хоць і шкада вёсак…
Такой АБЫЯКАВАСЦІ ДА БЕЗДУХОЎНАСЦІ (мне прынамсі так здаецца) у ва Украіне і ў нас не знойдзеш…
Прыкры мінавіта не факт наяўнасці таго-гэтага, тут знайсці можна, але тое што для Расіі гэта звыкла-прыймальна-і-так-мае быць…
Прынамсі для большасці жыхароў тутэйшых…
Розніца ёсць, і вельмі вялікая…
1. Ні ва Украіне, ні ў Беларусі ( я ўжо не буду казаць пра Прыбалтыку...) так сканцэнтравана, так яскрава і шчыра-спакойна-прыймальна, Вы такога не пабачыце. Я прынамсі такога не бачыў (разумею, што Украіну я ведаю горш, але ўсё ж… такое кідаецца ў вочы, калі ёсць).
2. Толькі краіна, якая прэтэндуе быць трэцім Рымам, згуртаваць новую імперыю, каб змагацца з «сусветным злом і бездухоўнасцю»(з кім, невядома, але заўсёды змагалася і зараз нехта там хоча)… Толькі тая краіна, якая пры гэтым не можа забяспечыць нармальны, прыстойны ўзровень жыцця для большасці грамадзян… толькі тая краіна, якая першая не паважае права іншых народаў на свае існаванне… А таму, і бедная, і забітая, і залітая крывёю тэрактаў, і запаланёная бязглуздымі падзеямі і актамі «спектакляў» мясцовых царкоў-чыноўнікаў… Толькі такая краіна можа даць такі сканцэнтраваны ў бяздухоўнасці і абыякавасці звычайных жыхароў звычайнага горада сюжэт. І гэта праўда. Таму гэта страшна, Краіна, сапраўды з арміяй, і што яна можа прынесці…
У нас ТАКОГА няма.
Ёсць свае, але дзякуй Богу, далёка да іх…
4) і останнє. Я кажу про ідеальну ситуацію. А насправді, і система освіти недосконала, і викладачі різні бувають (я не буду повторювати про проблеми викладачів, їх багато). І тому спасибі тим, хто, незважаючи на проблеми, працює по-справжньому!!!
…. Та й студенти не кращі… Все це також причина низької якості освіти.
Але проблема, повірте, не в тому, що немає маститих практиків))))
Мені так здається чомусь)))))))
Й де ці «МІФИЧНІ ПРАКТИКИ»
МАБУТЬ ЇХ НЕМАЄ ВЗАГАЛЛІ?
2) Зазвичай, співробітники кафедр дуже гарні практики. Просто у них немає часу (а може й бажання) займатися тільки «практичною» діяльністю. Але це зовсім інша робота. Якби ви знали, скільки цікавих проектів (які реально реалізуються!, але вони просто не такі великі, не такі відомі і розкручені) мають викладачі (у своїй галузі до речі)! Просто іноді студенти про це не знають. Але це необов'язково «маститість». Іноді це більш "інтимно", експериментально, але чи не це потрібно для розвитку освіти?
3) Ідеально — поєднувати теоретичне навчання (це фундамент, це те, що дає можливість думати, міркувати, вчити вирішувати, що і як робити, де шукати) і реальну практику. На жаль остання часто проходить формально (часто якраз з вини маститих практиків, яким на їх робочих місцях не до проблем студентів-практикантів!
1) Як показує МОЯ ПРАКТИКА «маститі практики» дуже рідко бувають гарними викладачами.… Ну як би сказати більш акуратно)… Вони можуть прочитати чудову лекцію (одну-три), провести майстер-клас (навіть на десять здатні )))). Але вести заняття далі, щодня, щотижня… Готувати методичні матеріали, посібники, методичні рекомендації, просто любити свою роботу, студентів… Просто любити і витрачати час на студентів, лазити по книгах, сайтах, їздити по конференціях… Можете мені повірити, звичайно маститий практик цього не буде робити. Є винятки, але їх мало.
Щодо маститих практиків… Це дуже складне питання. Ми це не раз «проходили»: кампанію запрошувати «маститих практиків» починали не раз, і все закінчувалося НІЧИМ!)). Відразу зазначу: я не журналіст, а хімік, але питання залишається тим самим. Кому працювати на кафедрі? А в цьому я можу себе вважати «трохи практиком».
Щоб викладач був знайомий на практиці з тим, що він робить, це необхідно. Але це зовсім не означає, що він повинен бути МАСТИТИМ))).
ще кілька екземплярів (формально списаних, що підлягають знищенню) я беру на кафедру, і один себе )))))
Формально я порушую правила.
Але я готовий нести відповідальність))
томи також можна брошурками назвати, коли зневажливо)))
Я дуже зневажаю радянську пропоганду((((((
Так, там було багато макулатури. І навіть на цій вже час дуже модно було спочатку людей змусити купити це… а потім протягом року вони здавали це на мукалатуру.
І отримували талони на дефіцитні, дійсно гідні видання !))))
я за своїми службовими обов'язками іноді підписую акти на списання. Завжди акти на старі книги (навіть старі підручники, якщо вже є нові) я не підписую просто так. Пропоную залишити кілька примірників. І все-одно якось неприємно. Я розумію, що така їх кількість вже не потрібна, що вони абсолютно застаріли, є нові. Все так… Але все-одно якось важко підписувати…
Чи мало, чого я не люблю. Мабуть хтось так вважав раніше про молитовники, національно свідомо літературу…
так, судді хто, хто має право вирішувати долю книги?
Я завжди дуже насторожено ставився до ситуації, коли кажуть: все, ця книга вже не потрібно.
те, про що ви говорите, книгами важко назвати))). Це видати якісь брашюркі пропагандистські… Якщо я Вас правильно розумію.
Щоправда, тут теж є питання. А судді хто?
Я теж дуже не люблю радянську літературу, але хто буде визначати, що вічно, а що ні…
Але тут йшла мова про інше…
«У такому випадку найкращий вихід із ситуації — визнати свою недостатню обізнаність з цього питання і пообіцяти відповісти на наступному занятті»
Так, це гарний захід я теж так роблю)))
Але це питання не про помилку, а про незнання.А якщо помилка, частіше за все це просто ляпс.
Є ще один варіант: запропонувати студентам самим (або разом з викладачем) пошукати правильну відповідь. У такому варіанті — це вже методичний захід.
і багато іншого…
Але головне, не приховувати від студентів, що ти «нормальна» людина)))) А значить можеш чогось не знати, а десь помилятися.
Це НЕ СТРАШНО))
ну, значить особисто мені не подобається такий стиль викладання й стосунків зі студентамі))
Я не думаю, що визнання своеї помилки може підірвати авторитет.
Навпаки!
А що стосується «таких» викладачів, можливо у них просто цього авторитету й не було взагаллі, ніколи? А тільки зовнішній вигляд, оболонка, гордовитість, пиха… От це вони мабуть і бояться втратити?
Так і не треба шукати злочину. Його немає. Злочин чи ні — це все-одно суб'єктивний погляд однієї людини на поведінку інших.
Просто я НЕ ХОЧУ, щоб книги викидали.
А читати чи ні — це право кожного, і його доля. Я люблю книжки. І люблю їх читати.
(((
Ні! Не можна викидати книжки!
Я тільки ще сподіваюся, що «подивимось» мабуть просто було підтвердженням жіночої «толерантності», бажанням не сперечатися, а насправді означало: цього не буде, все залишиться як було? Може це просто таке слово «подивимось»? Часом люди кажуть щось й не роблять цього. Можливо так?
Я сподіваюся…
Адже книжки не можна викидати! Це душа в словах.
Й ще…
Їм нецікаво. Вони (більшість з них!) звикли, що нецікаво. І навіть «цікаві» викладачі сприймаються вже не як віконце (нехай маленьке) до знань, а як шоу, яскраве, ефектне, але… тільки шоу. Їх навіть люблять, ходять до них на лекції, але результат… на жаль (((.
Щось не так у нашої системі освіти (
!!! на 100 відсотків згоден((((, на жаль це так, якщо розглядати загальну ситуацію.
«А очі сумні в студентів, бо не бачать вони, що університет дає інструменти для подальшого життя. І часто правильно не бачать»
Знайсці можна, гэта праўда, але ва Украіне ( і на Беларусі теж) — гэта не сімвал, а проста прыклад… Тое, чаго не павінна быць.
А ментальнасць, дзякуй Богу — сапраўды іншая. Зусім іншая. І духоўнасць таксама іншая, яна ёсць… нават калі і знікаюць вёскі…
Але людзі застаюцца і яны іншыя.
Хоць і шкада вёсак…
Такой АБЫЯКАВАСЦІ ДА БЕЗДУХОЎНАСЦІ (мне прынамсі так здаецца) у ва Украіне і ў нас не знойдзеш…
Прыкры мінавіта не факт наяўнасці таго-гэтага, тут знайсці можна, але тое што для Расіі гэта звыкла-прыймальна-і-так-мае быць…
Прынамсі для большасці жыхароў тутэйшых…
1. Ні ва Украіне, ні ў Беларусі ( я ўжо не буду казаць пра Прыбалтыку...) так сканцэнтравана, так яскрава і шчыра-спакойна-прыймальна, Вы такога не пабачыце. Я прынамсі такога не бачыў (разумею, што Украіну я ведаю горш, але ўсё ж… такое кідаецца ў вочы, калі ёсць).
2. Толькі краіна, якая прэтэндуе быць трэцім Рымам, згуртаваць новую імперыю, каб змагацца з «сусветным злом і бездухоўнасцю»(з кім, невядома, але заўсёды змагалася і зараз нехта там хоча)… Толькі тая краіна, якая пры гэтым не можа забяспечыць нармальны, прыстойны ўзровень жыцця для большасці грамадзян… толькі тая краіна, якая першая не паважае права іншых народаў на свае існаванне… А таму, і бедная, і забітая, і залітая крывёю тэрактаў, і запаланёная бязглуздымі падзеямі і актамі «спектакляў» мясцовых царкоў-чыноўнікаў… Толькі такая краіна можа даць такі сканцэнтраваны ў бяздухоўнасці і абыякавасці звычайных жыхароў звычайнага горада сюжэт. І гэта праўда. Таму гэта страшна, Краіна, сапраўды з арміяй, і што яна можа прынесці…
У нас ТАКОГА няма.
Ёсць свае, але дзякуй Богу, далёка да іх…
…. Та й студенти не кращі… Все це також причина низької якості освіти.
Але проблема, повірте, не в тому, що немає маститих практиків))))
Мені так здається чомусь)))))))
Й де ці «МІФИЧНІ ПРАКТИКИ»
МАБУТЬ ЇХ НЕМАЄ ВЗАГАЛЛІ?
3) Ідеально — поєднувати теоретичне навчання (це фундамент, це те, що дає можливість думати, міркувати, вчити вирішувати, що і як робити, де шукати) і реальну практику. На жаль остання часто проходить формально (часто якраз з вини маститих практиків, яким на їх робочих місцях не до проблем студентів-практикантів!
Щоб викладач був знайомий на практиці з тим, що він робить, це необхідно. Але це зовсім не означає, що він повинен бути МАСТИТИМ))).
Формально я порушую правила.
Але я готовий нести відповідальність))
Я дуже зневажаю радянську пропоганду((((((
Так, там було багато макулатури. І навіть на цій вже час дуже модно було спочатку людей змусити купити це… а потім протягом року вони здавали це на мукалатуру.
І отримували талони на дефіцитні, дійсно гідні видання !))))
так, судді хто, хто має право вирішувати долю книги?
Я завжди дуже насторожено ставився до ситуації, коли кажуть: все, ця книга вже не потрібно.
Щоправда, тут теж є питання. А судді хто?
Я теж дуже не люблю радянську літературу, але хто буде визначати, що вічно, а що ні…
Але тут йшла мова про інше…
Що сталося з рублямі я не знаю…
коли з'являється помилка. Головне не намагаться приховати це від інших))))
Так, це гарний захід я теж так роблю)))
Але це питання не про помилку, а про незнання.А якщо помилка, частіше за все це просто ляпс.
Є ще один варіант: запропонувати студентам самим (або разом з викладачем) пошукати правильну відповідь. У такому варіанті — це вже методичний захід.
і багато іншого…
Але головне, не приховувати від студентів, що ти «нормальна» людина)))) А значить можеш чогось не знати, а десь помилятися.
Це НЕ СТРАШНО))
Я не думаю, що визнання своеї помилки може підірвати авторитет.
Навпаки!
А що стосується «таких» викладачів, можливо у них просто цього авторитету й не було взагаллі, ніколи? А тільки зовнішній вигляд, оболонка, гордовитість, пиха… От це вони мабуть і бояться втратити?
Просто я НЕ ХОЧУ, щоб книги викидали.
А читати чи ні — це право кожного, і його доля. Я люблю книжки. І люблю їх читати.
Ні! Не можна викидати книжки!
Я тільки ще сподіваюся, що «подивимось» мабуть просто було підтвердженням жіночої «толерантності», бажанням не сперечатися, а насправді означало: цього не буде, все залишиться як було? Може це просто таке слово «подивимось»? Часом люди кажуть щось й не роблять цього. Можливо так?
Я сподіваюся…
Адже книжки не можна викидати! Це душа в словах.
Їм нецікаво. Вони (більшість з них!) звикли, що нецікаво. І навіть «цікаві» викладачі сприймаються вже не як віконце (нехай маленьке) до знань, а як шоу, яскраве, ефектне, але… тільки шоу. Їх навіть люблять, ходять до них на лекції, але результат… на жаль (((.
Щось не так у нашої системі освіти (
«А очі сумні в студентів, бо не бачать вони, що університет дає інструменти для подальшого життя. І часто правильно не бачать»