Дзякуй вялікі Інга. Ты ўсё правільна напісала пра тое што, робіць Остап у творчасці. Літаральна два дні таму ў другім блогу я напісаў практычна тое ж самае (… прозу, яка нагадує іноді своєї ритмікою, внутрішньою силою вірші ...".
Сапраўды «проза», якую стварае Остап — для мяне падобная на «паэзію ў прозе». І часам нагадвае мора, летам, на пляжы ранкам, калі нікога няма, ціха, пачынаецца спёка, спакойнае быццам… але ўнутраная моц, рытміка біцця хваляў аб бераг…
Мінавіта гэты ўнутраны камертон біцця хваляў і рытміка словаў робяць прозу падобнай да вершаў. Мне так здаецца.
А вось вершы па трываласці сюжэту, насычанасці зместам, ёмістасці набліжаюцца да прозы))).
Прыгожа вельмі, што зрабіць — талент))))Мне здаецца, вельмі вялікі талент)
а про цей етюд!
так, вийшло, гарно) Це правда.
І про відмінність у світах теж правда)) Але це вже інша тема)
!!! Чекати аж до Нового року — аби поласувати…((((повністю згоден!
!!! не треба чекати. Тим більше Нового Року!
він вже є)))) Й можливо все робити)
і насолоджуватися з приводу задоволення спокус))
перша зі спокус — роздягнути мандаринку))
друга — з'їсти її))
третя — отримати нарешті насолоду смаком)
і нарешті… порушити табу))). Це теж може бути приємно. Якщо батьки розумні. А діти вдячні. І всі люблять один одного.
Якщо є любов — можна все.
Навіть з'їсти мандаринку))))
це дуже добре що ми маємо різні відчуття))
гірше коли всі подібні)
я поважаю вашу думку, і те що ви її не приховуєте від інших.
Це дає мені і іншим можливість подумати, поміркувати, порушити ідею. Це дуже важливо.
До речі я теж можу помилятися)
І це теж добре, коли ти маєш таке право.
«Фільм від початку до кінця ІНСЦЕНІЗОВАНИЙ»? Так. Нехай.
На що та правда? Ви що хотіли, щоб це було правдою? Слава Богу, що не документальний!!! Ще одна дівчинка залишилася в живих…
Це тест. Для нас, як ми сприймаємо ситуацію. А ми іноді боїмося говорити правду. Адже кожен задає питання, а як би зробив я. Чи кожен може дати відповідь. Та відповідь, яка задовольнить… заспокоїть совість. Ми боїмося і кажемо, що це фальшиво. Ні, це наш страх сказати собі правду, навіть просто подумати про це. Краще не дивитися, не думати.....? Я вважаю — ні.
Що до мене, все добре і правильно зроблено. І виконує свою роль. Принаймні, коли подивитися на відгуки… Ми всі небайдужі. І це вже добре.
Добре, що є такий ролик. Хоча і важко його дивитися. Але мабуть завдяки йому більше дівчаток, хлопчиків, дорослих залишиться в живих. А ми всі ще раз подумаємо… Є над чим.
А що до інсценівкi? Oscar Wilde говорив «All art is at once surface and symbol...It is the spectator, and not life, that are really mirrors»
Мистецтво це і є інсценівка. Є хороші й не дуже хороші п'єси. Як завжди. Це пїєса непогана. І це зовсім не ФАЛЬШ.
Так, це правда.
Приклад Білорусі — яскраве свідчення цього. Головне, що російськомовні білоруси все-одно не стали росіянами. Вони не можуть ними бути. Адже інші.
Всі звичайно залежить від загального рівня освіченості, культури… Але на середньому рівні — це комплекси: «недоробленості», боязні свого акценту…
Про це окрема розмова. Російськомовні білоруси дуже соромляться свого акценту. Але ж ніхто ж не здекваецца з прибалтів через їх акценту, коли вони розмовляють з великої потреби російською: навпаки, кажуть знатно! Правильно, ті кажуть своєю мовою, а якщо людина відмовляється — будь ласка, будь готовий залишитися другого сорту. Тому і власний світогляд звичайно «позичений», і більш цього, «не в чистому вигляді, а в якомусь прошарковому».
Мені дуже подобається ідея що до повернення свята десь на 22 березня.
Це буде гарно)))
Люблю весну а ще більше літо!
А люди вірилі тому що не мали іншої віри…
Дивно, що багато людей веріць зараз… Ну мабуть ще не пробудилися із радянської сплячкі)
мудрий який цей дядько! Здається він людина з внутрішнім спокоєм)))
«як завше, буде добре, а комусь — зле»
ну що відповісти на це?
Нехай нам буде добре, а ми поділимося з іншими)))
Поважаю свого друга Остапа, багато за що. За вірші, прозу (яка нагадує іноді своєї ритмікою, внутрішньою силою вірші) за конкретність… за те, що говорив в Білорусі (для Білорусі!) білоруською мовою. За його проект газети для родичів «Жаринка». Цей проект поєднує і справжню любов до людей і спробу реалізувати в новому вимірі професійні здібності.
Поважаю, дуже поважаю і люблю Україну і українців. Тому що змогли зберегти свої традиції і борються надалі за своє майбутнє.
повністю ЗГОДЕН!!!
У житті буває різне. Але це не знімає моральної відповідальності. Життя людини — це головне.
Так, це було теж СПРИЯННЯ СМЕРТІ. І це ії гріх. І вона це розуміє…
Важко…
Журналісти теж бувають різні, я знаю… Як і всі люди. Тому виправдання професією — це занадто просто…
Важко дивитися на це…
Найгірше, що багато людей чекають на такі сюжети…
не толькі твая. Таму зменім смайлік на (( )). Гэта для гармоніі. атрымалася (( і дадаць яго «люстраны адбітак» )). Разам (()).
Праца дома «перавага» і «ліха» творчай працы(выкладчык — таксама творчая). Мяне таксама тут мала разумеюць…
Але калі ты у бацькоў, то застаешся адзін на адзін з гэтай праблемай.
Адзінае, можа не лічыць праблемаю… Проста так, змена і іншае адчуванне.
Так, гэта проста іншы лад жыцця. так часта бывае. І людзі не разумеюць, як гэта можна весці сябе іначай дома. Яны прыходзяць дадому і адпачываюць.
Ну а ёсць іншыя, вось і ўсё…
Тое, што дзеці «разлятаюцца» з бацькоўскай хаты — гэта добра, натуральна. Значыцца дзеці сталі дарослымі. У іх пачалося свае жыццё. І гэта галоўны ўчынак павагі дзяцей да бацькоў: пачаць свае ўласнае жыццё, пачаць ствараць свой ўласны свет. Для бацькоў гэта шчасце. Я так думаю)
І яшчэ лепш, калі дзеці знаходзяць час наведваць бацькоў. Гэта добрыя дзеці, чуллівая і ветлівыя («чемныя») да бацькоў.
Горш, калі дзеці працягваюць доўга-доўга жыць разам з бацькамі. Кожны імкнецца пры такіх стасунках перакласці цяжар свайго жыцця, свайго жыццёвага досведу, светаўспрымання на іншага. Тады звычайна не да спакою. Гэта ўжо іншыя гісторыя…
А так, усё натуральна. Добрыя бацькі і ветлівыя ўдзячныя дзеці сустракаюцца. Гэта радасць. Гэта трошкі і сум -«Зимова сплячка». Але сум нязлы, трошкі настальгічны. Бо іншы рытм, іншы лад жыцця. І вярнць той час, калі ты быў маленькім і жыў разам з бацькамі ў іх тагачасным рытме, ладзе — немагчыма). Ну і што, гэта не трэба. Але пасумаваць троршкі можна)) Чаму не).
А мабыць гэта і прыемна! Калі-некалі адаспацца, адчытацца, ад…
Ну а холад заўсёды хіне да ўтульнасці, да цяпла (комін ці цёплая коўдра, а разам з імі і кніжкі, і роздумы). І гэта таксама можа стаць прыемным, калі коўдра грэе, людзі блізкія, а кніжка цікавая)
Наогул добра, што можа быць па-рознаму…
Панове, а ці важна гэта: бачылі ці не бачылі. Чулі ці не чулі?
Вось пан Володимир кажа, што баранчыкі і нараджаюцца ў студзені))
А іншыя прыгадуюць пра блытаніну з пачаткам года і перамешваннем хрысціянскіх і паганскіх звычаяў. Гэта ўсё для навукі… Навука займаецца тым, што можна ў прынцыпе даследаваць (зараз, праз год, праз 30 год, але можна).
А вера — гэта іншае. Можна верыць ці не верыць, твая ўласная справа.
Але ёсць рэчы, якія не патрабуюць навуковага абгрунтавання.
Гэта і застаецца для веры)))
І мне здаецца, што гэта добра, калі ёсць проста ВЕРА)))
буз навуковага абгрунтавання)
Сапраўды «проза», якую стварае Остап — для мяне падобная на «паэзію ў прозе». І часам нагадвае мора, летам, на пляжы ранкам, калі нікога няма, ціха, пачынаецца спёка, спакойнае быццам… але ўнутраная моц, рытміка біцця хваляў аб бераг…
Мінавіта гэты ўнутраны камертон біцця хваляў і рытміка словаў робяць прозу падобнай да вершаў. Мне так здаецца.
А вось вершы па трываласці сюжэту, насычанасці зместам, ёмістасці набліжаюцца да прозы))).
Прыгожа вельмі, што зрабіць — талент))))Мне здаецца, вельмі вялікі талент)
а про цей етюд!
так, вийшло, гарно) Це правда.
І про відмінність у світах теж правда)) Але це вже інша тема)
!!! не треба чекати. Тим більше Нового Року!
він вже є)))) Й можливо все робити)
і насолоджуватися з приводу задоволення спокус))
перша зі спокус — роздягнути мандаринку))
друга — з'їсти її))
третя — отримати нарешті насолоду смаком)
і нарешті… порушити табу))). Це теж може бути приємно. Якщо батьки розумні. А діти вдячні. І всі люблять один одного.
Якщо є любов — можна все.
Навіть з'їсти мандаринку))))
гірше коли всі подібні)
я поважаю вашу думку, і те що ви її не приховуєте від інших.
Це дає мені і іншим можливість подумати, поміркувати, порушити ідею. Це дуже важливо.
До речі я теж можу помилятися)
І це теж добре, коли ти маєш таке право.
це просто так… Я почав вірити… И тому мене не дратують недоречності в щедрівках))
Нехай залишається)) Це мої відчуття))
На що та правда? Ви що хотіли, щоб це було правдою? Слава Богу, що не документальний!!! Ще одна дівчинка залишилася в живих…
Це тест. Для нас, як ми сприймаємо ситуацію. А ми іноді боїмося говорити правду. Адже кожен задає питання, а як би зробив я. Чи кожен може дати відповідь. Та відповідь, яка задовольнить… заспокоїть совість. Ми боїмося і кажемо, що це фальшиво. Ні, це наш страх сказати собі правду, навіть просто подумати про це. Краще не дивитися, не думати.....? Я вважаю — ні.
Що до мене, все добре і правильно зроблено. І виконує свою роль. Принаймні, коли подивитися на відгуки… Ми всі небайдужі. І це вже добре.
Добре, що є такий ролик. Хоча і важко його дивитися. Але мабуть завдяки йому більше дівчаток, хлопчиків, дорослих залишиться в живих. А ми всі ще раз подумаємо… Є над чим.
А що до інсценівкi? Oscar Wilde говорив «All art is at once surface and symbol...It is the spectator, and not life, that are really mirrors»
Мистецтво це і є інсценівка. Є хороші й не дуже хороші п'єси. Як завжди. Це пїєса непогана. І це зовсім не ФАЛЬШ.
Приклад Білорусі — яскраве свідчення цього. Головне, що російськомовні білоруси все-одно не стали росіянами. Вони не можуть ними бути. Адже інші.
Всі звичайно залежить від загального рівня освіченості, культури… Але на середньому рівні — це комплекси: «недоробленості», боязні свого акценту…
Про це окрема розмова. Російськомовні білоруси дуже соромляться свого акценту. Але ж ніхто ж не здекваецца з прибалтів через їх акценту, коли вони розмовляють з великої потреби російською: навпаки, кажуть знатно! Правильно, ті кажуть своєю мовою, а якщо людина відмовляється — будь ласка, будь готовий залишитися другого сорту. Тому і власний світогляд звичайно «позичений», і більш цього, «не в чистому вигляді, а в якомусь прошарковому».
Це буде гарно)))
Люблю весну а ще більше літо!
А люди вірилі тому що не мали іншої віри…
Дивно, що багато людей веріць зараз… Ну мабуть ще не пробудилися із радянської сплячкі)
«як завше, буде добре, а комусь — зле»
ну що відповісти на це?
Нехай нам буде добре, а ми поділимося з іншими)))
Поважаю, дуже поважаю і люблю Україну і українців. Тому що змогли зберегти свої традиції і борються надалі за своє майбутнє.
У житті буває різне. Але це не знімає моральної відповідальності. Життя людини — це головне.
Так, це було теж СПРИЯННЯ СМЕРТІ. І це ії гріх. І вона це розуміє…
Важко…
Журналісти теж бувають різні, я знаю… Як і всі люди. Тому виправдання професією — це занадто просто…
Важко дивитися на це…
Найгірше, що багато людей чекають на такі сюжети…
Праца дома «перавага» і «ліха» творчай працы(выкладчык — таксама творчая). Мяне таксама тут мала разумеюць…
Але калі ты у бацькоў, то застаешся адзін на адзін з гэтай праблемай.
Адзінае, можа не лічыць праблемаю… Проста так, змена і іншае адчуванне.
Так, гэта проста іншы лад жыцця. так часта бывае. І людзі не разумеюць, як гэта можна весці сябе іначай дома. Яны прыходзяць дадому і адпачываюць.
Ну а ёсць іншыя, вось і ўсё…
І яшчэ лепш, калі дзеці знаходзяць час наведваць бацькоў. Гэта добрыя дзеці, чуллівая і ветлівыя («чемныя») да бацькоў.
Горш, калі дзеці працягваюць доўга-доўга жыць разам з бацькамі. Кожны імкнецца пры такіх стасунках перакласці цяжар свайго жыцця, свайго жыццёвага досведу, светаўспрымання на іншага. Тады звычайна не да спакою. Гэта ўжо іншыя гісторыя…
А так, усё натуральна. Добрыя бацькі і ветлівыя ўдзячныя дзеці сустракаюцца. Гэта радасць. Гэта трошкі і сум -«Зимова сплячка». Але сум нязлы, трошкі настальгічны. Бо іншы рытм, іншы лад жыцця. І вярнць той час, калі ты быў маленькім і жыў разам з бацькамі ў іх тагачасным рытме, ладзе — немагчыма). Ну і што, гэта не трэба. Але пасумаваць троршкі можна)) Чаму не).
А мабыць гэта і прыемна! Калі-некалі адаспацца, адчытацца, ад…
Ну а холад заўсёды хіне да ўтульнасці, да цяпла (комін ці цёплая коўдра, а разам з імі і кніжкі, і роздумы). І гэта таксама можа стаць прыемным, калі коўдра грэе, людзі блізкія, а кніжка цікавая)
Наогул добра, што можа быць па-рознаму…
Вось пан Володимир кажа, што баранчыкі і нараджаюцца ў студзені))
А іншыя прыгадуюць пра блытаніну з пачаткам года і перамешваннем хрысціянскіх і паганскіх звычаяў. Гэта ўсё для навукі… Навука займаецца тым, што можна ў прынцыпе даследаваць (зараз, праз год, праз 30 год, але можна).
А вера — гэта іншае. Можна верыць ці не верыць, твая ўласная справа.
Але ёсць рэчы, якія не патрабуюць навуковага абгрунтавання.
Гэта і застаецца для веры)))
І мне здаецца, што гэта добра, калі ёсць проста ВЕРА)))
буз навуковага абгрунтавання)